Зображення: МОСТ
Вирок за зраду: Екс-керівник Херсонського медцентру отримав 12 років за співпрацю з окупантами
Херсонський міський суд виніс заочний вирок колишньому очільнику обласного фтизіопульмонологічного центру Едуарду Сульжику, якого визнано винним у пособництві державі-агресору. Під час тимчасової окупації Херсона Сульжик добровільно пішов на співпрацю з російськими загарбниками, за що отримав 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Про це йдеться у відповідному судовому рішенні, що стало черговим кроком у притягненні до відповідальності осіб, які зрадили Україну.
Основні факти справи
Слідство встановило, що влітку 2022 року, коли Херсон перебував під контролем російських військ, Едуард Сульжик добровільно очолив медичний заклад, де раніше працював. Його дії включали перереєстрацію центру за російським законодавством, що стало першим кроком до інтеграції української медичної інфраструктури в окупаційну систему. Суд, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку про його вину в пособництві агресору. Відповідно до вироку, Сульжику призначено покарання у вигляді 12 років позбавлення волі, а також конфіскацію всього його майна. Важливо зазначити, що вирок винесено заочно, оскільки обвинувачений переховується від українського правосуддя.
Деталі колабораційної діяльності
Діяльність Едуарда Сульжика на посаді керівника під час окупації була спрямована на впровадження ворожих порядків та русифікацію медичної сфери Херсонщини. Серед ключових епізодів його співпраці із загарбниками слідство виділило:
- Зняття української символіки: Сульжик віддав наказ про демонтаж державної символіки України у медичному закладі, що було свідомим актом зречення української ідентичності.
- Запровадження рублевих зарплат: Він організував виплату заробітних плат персоналу в російських рублях, інтегруючи фінансову систему установи в окупаційний простір.
- Заборона українських систем обліку: Сульжик заборонив медичному персоналу використовувати українські електронні системи медичного обліку, що створювало перешкоди для збереження даних та подальшої інтеграції в національну систему охорони здоров’я.
- Погрози та пропаганда: Колишній керівник центру погрожував звільненням тим працівникам, які відмовлялися визнавати легітимність окупаційної влади. Крім того, він активно займався пропагандою, переконуючи колектив у тому, що Херсонщина “назавжди залишиться у складі Росії”.
- Вивезення майна: Перед звільненням Херсона українськими військами Сульжик організував вивезення майна громади, зокрема комп’ютерної техніки, до тимчасово окупованого Каланчака, чим завдав збитків українській державі.
- Продовження співпраці: Згодом окупанти призначили його керувати лікарнею вже в Каланчаку, де він продовжив публічно підтримувати дії Російської Федерації.
Контекст колаборації на окупованих територіях
Справа Едуарда Сульжика є яскравим прикладом широкої проблеми колаборації, яка виникла на тимчасово окупованих територіях України. Російська Федерація з перших днів повномасштабного вторгнення намагалася встановити свій контроль не лише військовим шляхом, а й через залучення місцевих жителів до співпраці. Особлива увага приділялася ключовим сферам, таким як освіта, правоохоронні органи та, безумовно, медицина. Призначення лояльних до окупантів керівників у медичні заклади дозволяло Росії не тільки демонструвати “нормалізацію” життя, а й використовувати медичну інфраструктуру для власних потреб, а також для поширення пропаганди.
Цілеспрямоване впровадження російського законодавства, фінансової системи та символіки є частиною стратегії асиміляції та знищення української державності на захоплених землях. Випадки, подібні до справи Сульжика, показують, як колишні українські посадовці ставали інструментами окупаційної адміністрації, свідомо чи несвідомо сприяючи легітимізації ворожого режиму та підриваючи національну безпеку України. Прокуратура та правоохоронні органи України послідовно документують такі злочини, щоб забезпечити невідворотність покарання для всіх, хто обрав шлях зради.
Що це означає для читача та правосуддя
Вирок Херсонського міського суду у справі Едуарда Сульжика має кілька важливих значень. По-перше, він підкреслює невідворотність покарання за злочини колаборації, навіть якщо обвинувачений перебуває поза досяжністю українського правосуддя. Заочний вирок є чітким сигналом для всіх, хто співпрацює або планує співпрацювати з окупантами, що українська держава не забуде і притягне до відповідальності кожного зрадника, незалежно від терміну чи місця їхнього переховування.
По-друге, ця справа демонструє рішучість України у відстоюванні свого суверенітету та законності на всіх своїх територіях, включно з тимчасово окупованими. Вироки за колаборацію є важливою складовою процесу деокупації та відновлення української влади, оскільки вони не лише відновлюють справедливість, а й попереджають майбутні спроби підірвати державність. Для читачів це є нагадуванням про цінність державної лояльності та серйозні наслідки для тих, хто її порушує, особливо в умовах воєнного часу.
Бекграунд справи та подальші кроки
Історія колаборації Едуарда Сульжика розпочалася з моменту окупації Херсона влітку 2022 року і тривала до його втечі з міста перед звільненням ЗСУ. Його подальше переміщення до Каланчака та продовження співпраці з окупантами свідчить про свідомий і тривалий характер його дій. Українські правоохоронні органи продовжують роботу з виявлення та документування злочинів колаборації на всіх деокупованих та тимчасово окупованих територіях. Кожен такий вирок є важливим елементом у загальній системі правосуддя, що має на меті не лише покарати винних, але й відновити довіру до державних інститутів та продемонструвати силу українського закону.
За матеріалами: МОСТ