Зображення: Суспільне Херсон
Повернення з пекла: історія Костянтина Грицака з Херсонщини
Військовослужбовець Костянтин Грицак, уродженець Херсонщини, наразі проходить складний, але необхідний етап реабілітації в одному зі столичних медичних закладів Києва. Він повернувся на рідну землю 5 лютого 2026 року в рамках чергового обміну полоненими, завершивши майже чотирирічний період перебування у російській неволі. Його шлях до полону розпочався у травні 2022 року в Маріуполі, місті, що стало символом незламності та трагедії.
Довгий шлях до відновлення
Щоденні прогулянки на свіжому повітрі, інтенсивні заняття з психологом та фізіотерапевтом – таким є теперішній графік Костянтина. Він розповідає, що поступово відчуває, як до нього повертаються сили, тіло набирає вагу, а емоційний стан стабілізується. “Перші пару тижнів я був у сильній апатії: ніщо не цікавило, жити не хотілось, у підвішеному стані був. Тепер усе добре. Фізично я зараз почуваюся чудово, хоча в перші тижні після отриманих там травм було дуже погано. Зараз я швидко відновлююся, мабуть тому, що я молодий — мені 31 рік — і раніше займався спортом”, — ділиться своїми відчуттями Костянтин Грицак.
Очікування та реальність обміну
Про своє звільнення з полону Костянтин дізнався лише за шість годин до обміну. Чоловік зізнається, що не одразу сприйняв цю новину серйозно, адже подібні оголошення часто виявлялися лише психологічним тиском. “Кожен раз, коли тебе перевозять з одного закладу в інший, тобі кажуть: ‘Ну все, пацани, ви їдете на обмін’. І ти приїжджаєш у новий заклад, де нова ‘прийомка’, яка може бути ще жорстокішою, ніж попередня. Тобто психологічно це було, ну, ніби ти очікуєш, що йдеш додому, а приїжджаєш у пекло”, — згадує він.
Справжнє усвідомлення того, що обмін дійсно відбудеться, прийшло, коли він вийшов з літака й побачив білі намети та автобуси. Це були незвичайні для полонених засоби пересування, що дало надію. “На автобусах нас нікого ні разу не перевозили. Тобто стало вже на 90% зрозуміло, що нам сказали правду, що ми їдемо на обмін. Я дуже переживав, що щось станеться не так і обмін не відбудеться. Тобто найстрашніше – це коли ось воно вже поруч і потім знову, якщо б нас повернули, оце це було б жахливо”, — розповів Костянтин, описуючи напругу тих моментів.
Перший дзвінок додому
Першим про звільнення сина дізнався батько. Костянтин згадує, як, лежачи в “швидкій” після обміну, попросив телефон у лікаря. “Я набрав батька і просто сказав: ‘Привіт, тату. Я вдома’. Це все, що я йому сказав. Потім після цих слів в основному говорив він і говорив дуже багато. Навіть не пам’ятаю що, бо емоційно це було”, — з теплотою ділиться колишній військовополонений.
Жахи полону: три роки і десять місяців
У російському полоні Костянтина Грицака утримували три роки і десять місяців. Весь цей час був сповнений постійних побиттів, знущань, голоду та нескінченних допитів. “Я просто терпів і все. Мені не потрібна була чиясь підтримка або ще щось. Я просто розумів, що це колись закінчиться. Тобто я знав, що я зайду в камеру, заповзу в камеру, тобто потрібно просто потерпіти біль. А біль – це всього лише біль, тобто відчуття”, — говорить чоловік, демонструючи неймовірну стійкість духу.
Його утримували в кількох місцях. Перший тиждень полону Костянтин провів на окупованій Донеччині, потім його перевезли до Рязанської області. Через десять місяців він опинився в Мордовії. Саме це місце він описує як одне з найжорстокіших, де утримувались українські військовополонені.
- Донеччина: Перший тиждень полону.
- Рязанська область: Місце утримання після Донеччини.
- Мордовія: Найжорстокіше місце, де Костянтин провів значний період.
“Це було одним із найжорсткіших місць у Росії, де утримувались наші військовополонені. Я вам скажу, я зрозумів, що є монстри. Просто люди, які шукають можливість, у яких є ціль зробити тобі погано — боляче, максимально боляче. Навіть якщо їм не кажуть. Навіть, бували такі моменти, коли керівництво закладу каже: ‘Їх зараз чіпати не можна. Все повинно бути тихо’. Вони зачиняють двері в корпус, щоб ніхто не чув, не бачив, щоб про це ніхто не знав. Відкривають камеру і б’ють тебе, знущаються з тебе просто тому, що в нього є можливість, тому що він хоче порозважатися”, — згадує Костянтин, розкриваючи жахливі деталі поводження з полоненими.
Попереду — відновлення та майбутнє
Наразі Костянтин Грицак повністю зосереджений на своєму фізичному та психологічному відновленні. Що робитиме після реабілітації, він поки не визначився. Головне — повернути собі здоров’я та внутрішній спокій, щоб знову будувати своє життя після пережитих випробувань.
За матеріалами: Суспільне Херсон