Зображення: Суспільне Херсон
Життя з нуля: історія ветеринарки з окупованої Херсонщини
Маргарита Богдан, ветеринарка з тимчасово окупованого лівобережжя Херсонщини, змушена була залишити все своє минуле життя. До повномасштабного вторгнення вона мешкала у селі Костогризове Олешківської громади, де мала власну справу, працювала за фахом і протягом 20 років будувала будинок своєї мрії. Нині жінка мешкає на Київщині та ділиться своєю історією про те, як війна змусила її почати все з чистого аркуша.
Сьогодні Маргарита працює у ветеринарній клініці в одному з сіл на Київщині. Її тимчасовим прихистком стало «Містечко Хансена», призначене для внутрішньо переміщених осіб. Окрім професійної діяльності, жінка знаходить розраду у своїх хобі: випікає солодощі та вирощує квіти. Вона згадує, як у рідному домі на Херсонщині мала великий приватний будинок з просторою ділянкою, де квітли лілії та понад 10 сортів орхідей. «Коли сюди приїхала, мені дуже хотілося знову ж таки себе оточити оцією красою», — розповідає Маргарита, підкреслюючи бажання відтворити частинку втраченого затишку.
Втрачене життя та зруйновані мрії
До війни життя Маргарити було наповнене та стабільне. Вона була успішним підприємцем, власницею ветеринарної аптеки, надавала послуги з лікування тварин у Олешківській та сусідній Голопристанській громадах, маючи велику клієнтську базу. Крім того, Маргарита була депутатом селищної ради села Костогризове. Особливе місце у її спогадах займає будинок, який сім’я будувала майже 20 років за фотографією з журналу. «Я мала все», — з гіркотою констатує жінка, адже все це залишилося на тимчасово окупованій території.
Мрія стати лікаркою для тварин супроводжувала Маргариту з дитинства, а батько підтримав її у виборі професії ветеринарії. Її ігри завжди зводилися до лікування всього живого, від черв’яків до котів. Останні 12 років вона працювала як фізична особа-підприємець, розвиваючи власну справу.
Перші дні окупації та важке рішення
Життя Маргарити різко змінилося 24 лютого 2022 року. Того дня вона повернулася до рідного села з Херсона, де гостювала у доньки. Навколо панував хаос, ніхто не розумів, що відбувається. «Опівдні колони російської військової техніки вже їхали повз наш двір. Наш будинок стоїть прямо біля траси, і ми бачили все це дуже близько», — згадує жінка, описуючи моторошні картини озброєних військових на кожному БТРі. Ймовірно, ворог рухався зі Скадовська.
У перші дні окупації Маргарита залишалася в селі, сподіваючись, що все швидко закінчиться. Жителі ховалися у підвалах, як і багато мешканців Херсонщини, що постійно перебувають під загрозою обстрілів та дронових атак. У перший же день вторгнення зникло світло – електромережі були зруйновані «Градами». Хоча електрику згодом відновили, хліб та інші товари до села не завозили, магазини були зачинені. Люди пекли хліб самотужки, як це часто відбувається в умовах окупації та прифронтових населених пунктів.
Рішення виїхати з окупації у квітні 2022 року було вкрай важким, адже в селі залишалися її батьки. «Доця, виїжджай. Якщо я помру — не приїжджай. Ти мені все одно не зможеш допомогти, а ризикувати тобою я не хочу», — такими були останні слова батька Маргарити. Він помер 12 грудня 2022 року, і ця втрата стала для неї найбільшим болем. Після виїзду з України, Маргарита пів року прожила в Канаді, але врешті-решт повернулася на Батьківщину, щоб продовжити свою справу та будувати нове життя в рідній країні, попри всі виклики, які війна принесла на Херсонщину та всю Україну.
Інформація надана: Суспільне Херсон