Зображення: Суспільне Херсон
Незламний дух Херсона: щоденна праця комунальників під обстрілами
У прифронтовому Херсоні щодня триває боротьба за нормальне життя, і на передовій цієї боротьби стоять комунальні працівники. Одним із таких є Іван Перепелко, водій транспортно-прибирального автомобіля комунального підприємства «Парки Херсона». Його історія — це приклад незламності та відданості місту, що перебуває під постійними російськими обстрілами та дроновими атаками. Робота Івана, як і багатьох його колег, пов’язана з величезним ризиком, адже російські війська не припиняють цілеспрямовано атакувати цивільну інфраструктуру та комунальників.
Життя на лінії вогню: щоденні виклики
Іван Перепелко щодня вивозить побутові відходи на полігон, працюючи в усіх районах міста, включно з так званою «червоною зоною», де небезпека обстрілів є найвищою. За його словами, робота є дуже різноманітною, і часто доводиться пересідати на інше авто, коли потрібен водій. «Роботи багато, вона різна. Інколи я пересідаю на інше авто, коли потрібен водій. На жаль, після обстрілів у нас у Херсоні завжди роботи вистачає», — ділиться Іван. Це свідчить про постійну потребу в оперативному реагуванні на наслідки ворожих атак, що стали невід’ємною частиною життя регіону.
Для забезпечення власної безпеки Іван ніколи не виїжджає на маршрут без бронежилета, каски, детектора дронів та аптечки. Крім того, він бере з собою особисту рушницю для самозахисту. «Рушниця особиста, офіційна. Керівництво не заперечує. Це не панацея, адже вона не захищає на всі 100%, але з нею трошки легше. І вже вдавалось захищатись і лишитися живим. Але ця рушниця стає у нагоді лише проти легких дронів. Від усього іншого, на жаль, не врятує», — пояснює комунальник. Цей факт підкреслює реалії роботи в прифронтовій зоні, де мирні працівники змушені озброюватися для захисту від ворожих безпілотників.
Поранення та незламна воля
На жаль, Іван Перепелко неодноразово потрапляв під артилерійські обстріли. Він має одне поранення та десятки контузій. Одного разу його вдарило під час атаки, що призвело до кровотечі та пошкодження руки. Попри це, чоловік продовжив виконувати свою роботу: замінив бункер, приїхав на базу, звідки його відвезли до лікарні. Після всіх необхідних процедур Іван повернувся на базу і поїхав на полігон вивозити сміття. Вже наступного дня він знову вийшов на роботу. «І з контузіями є біда. Вона не одна і я переживаю, що колись все це вилізе боком», — з сумом додає він. Ця історія є яскравим свідченням того, яку ціну платять люди, що забезпечують життєдіяльність міста в умовах війни.
Мотивація та родинні зв’язки
У комунальному підприємстві «Парки Херсона» працює також 18-річний син Івана, який займається ремонтом дахів після обстрілів. Батько зізнається, що сам вже адаптувався до постійної небезпеки, але за сина та інших людей переживає значно більше. «Страшно за них. А себе, скоріш за все, шкода. Раніше теж було страшно, втім зараз я себе жалію, бо мав поранення руки через дронову атаку, потрапляв на авто під обстріл. Було боляче, ще й контузії ці, але набагато страшніше, коли не можна допомогти іншим», — ділиться своїми почуттями Іван.
До повномасштабного вторгнення Іван Перепелко був моряком. Додому з останнього рейсу він повернувся 13 лютого 2022 року і відтоді не залишав Херсон. На підприємстві «Парки Херсона» він працює з вересня 2024 року. Попри всі труднощі та щоденну загрозу, Іван не планує виїжджати з міста та кидати роботу. «Одна з мрій дитинства була — стати моряком, інша — їздити за кермом. Я це дуже люблю. І зараз почуваюся щасливим у такий тяжкий час, тому що я за кермом і я вдома», — підсумовує він. Його слова є свідченням глибокого патріотизму та любові до рідного міста, яке, попри все, продовжує жити та функціонувати завдяки таким відданим людям, як Іван Перепелко.
За матеріалами: Суспільне Херсон