Символ незламності під захистом від обстрілів
У прифронтовому Херсоні пам’ятник видатному українському поетові Тарасу Шевченку, встановлений у 1971 році, перетворився на важливий символ незламності та спротиву. Розташований у Дніпровському районі міста, який перебуває під постійними російськими обстрілами, монумент потребував особливого захисту від руйнувань, що є невід’ємною частиною повсякденного життя мешканців регіону під загрозою дронів та артилерії.
У 2023 році погруддя Кобзареві було повністю закрито спеціальними бронеплитами. Як розповіла начальниця управління культури Херсонської міської ради Світлана Думинська в інтерв’ю у березні 2026 року, ця ініціатива стала можливою завдяки співпраці з громадською організацією «Музей відкрито на ремонт», яка зв’язалася зі швейцарськими колегами. Отримані бронеплити були використані для створення багатошарового укріплення: спочатку ДВП, потім дошки, далі самі бронеплити, і знову шар ДВП. Після повного закриття пам’ятника, щоб містяни могли бачити його образ, зверху натягнули величезний банер із зображенням Шевченка. Цей захід був присвячений його ювілею та мав на меті підтримати дух херсонців, які продовжують жити під постійними загрозами.
Історичний центр спротиву: від Народного Руху до окупації
Сквер біля пам’ятника Тарасу Шевченку завжди був знаковим місцем для патріотичних та проукраїнських заходів. Ця традиція бере свій початок ще з кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття. Краєзнавець Дементій Білий, який також давав інтерв’ю у березні 2026 року, згадує, що тоді тут щотижня збиралися представники Народного Руху України. Вони обговорювали актуальні події, поширювали «самвидави». За його словами, міліція нерідко намагалася заарештувати активістів, прирівнюючи українські прапори до «холодної зброї». Одним із тих, кого неодноразово затримували на цих зустрічах, був відомий дисидент Степан Гура.
Ця традиція спротиву відродилася під час повномасштабного вторгнення Росії. У період окупації Херсона, саме біля погруддя Шевченку містяни збиралися на мітинги проти російської агресії. 3 квітня 2022 року тут відбувся один з таких масштабних заходів, у якому взяли участь близько сотні людей. Учасниця тих подій Олена Наумова, з якою спілкувались у березні 2026 року, згадує атмосферу єднання та взаємної підтримки. «Там була атмосфера єднання, коли ти серед своїх забуваєш про те, що навколо вороги», – ділиться спогадами жінка, підкреслюючи, що відчуття єдності та підтримки було надзвичайно важливим у той складний час, коли місто перебувало під окупацією, а повітряні тривоги та обстріли були щоденною реальністю. Мітингувальники вигукували гасла на підтримку інших міст, зокрема «Маріуполь, ми з тобою! Миколаїв, ми з тобою!».
Історія встановлення та символізм
Олена Наумова підкреслює, що місце біля пам’ятника завжди було надзвичайно символічним. «Це дуже символічно. Шевченко — це все. Це наша Україна, наше українське слово, яке пішло від нього, це символ незламності», — зазначила вона. Ці дні, за її словами, назавжди залишаться у пам’яті.
За словами краєзнавця Дементія Білого, погруддя Тарасу Шевченку у Херсоні було встановлено 28 квітня 1971 року. Він припускає, що початковий задум передбачав іншу дату відкриття. Існувала ідея приурочити відкриття пам’ятника до 22 травня — дня перепоховання Тараса Шевченка, який є символічною датою для українського визвольного руху та першою політичною демонстрацією відродження українства. Проте, радянська влада, ставлячись до цього обережно, вирішила відкрити монумент раніше — у квітні. Автором пам’ятника став скульптор Іван Білокур.
Таким чином, пам’ятник Тарасу Шевченку в Херсоні продовжує бути не просто культурною спадщиною, а живим свідченням багатовікового прагнення України до свободи, її незламності та опору ворогам, що особливо відчутно у місті, яке щодня стикається з викликами війни.
Джерело: Суспільне Херсон